Народна іграшка, створена дбайливими руками майстра не тільки несла в собі забавку, але також вважалася великим оберегом для дитини. Загалом, в Україні дітлахи полюбляли гратися іграшками з дерева, глини, з сиру та тіста, а дівчата понад усе любили ляльки-мотанки!
Тож, тепер розкажемо про кожну іграшку більш докладніше.

Переважну більшість дерев'яних іграшок становлять вироби так званого ремісничого характеру — деркачі, вітрячки, фуркала, свищики, торохтушки тощо, які мають лише ігрове призначення і позбавлені художньої образності. Ще у повоєнний час їх у великій кількості продавали на базарах і в крамничках. Виробляли їх ремісники-кустарі та артілі, які утворювалися переважно в невеликих містах та райцентрах сільського типу. Діти лагодили їх, коли вони псувалися, або робили нові за зразками. Більшість цих іграшок, зокрема ті, що пов'язані з шумовими ефектами (торохкала, свистунці, фуркала, деркачі), в давнину мали захисну функцію. Вважалося, що їх торохтіння, хурчання, свист відганяє від дитини злі сили.
Найціннішим з мистецької точки зору у яворівській іграшці є розпис. Він, зрештою, робить прості столярні вироби творами мистецтва, надає їм художньо-образних якостей. Отже, звичайні речі, з якими трудівник-хлібороб щодня має справу, зроблені іграшками і вкриті яскравим рясним розписом, стають незвичайними, казковими.