Незважаючи на круті примхи природи, саме в травні природа, постає в усій своїй красі — довколишній світ немовби святкує свою молодість буйним цвітінням, князюванням трав, багатоголоссям пташиного царства. Віддавна казали: «Дожити б до маю, то тоді вже сама природа подбає...»

Може здатися, що назва місяця «май» для української мови не характерна. Насправді це не так. Накличка ця відома ще давнім русичам. Родовідна назва «май» імовірніше за все походить од латинського «майус», тобто від імені давньоримської богині весни Майї — дочки Фавна, котрий був по¬кровителем гір, лісів, пасовиськ та лук, а також захисником стад.

Що б там було, але назва «май» міцно закріпилася і в нашій мові. Сучасне поняття маївок також іде з давнини. Колись обряди, які організовували серед природи, так і називалися — маївки, що ідентифікувалися з однойменним місяцем.
Поруч з назвами «травень» і «май» у деяких регіонах України були й свої місцеві наклички — «пісенник», «місяць-громовик», «травник» тощо. Діалектичному слову «травник», що побутувало на Поліссі, передував давній звичай наших предків. Ще язичники вважали, що лише травневі лікарські рослини мають чудодійні лікувальні властивості. їх заготовляли, а подекуди й досі дотримуються цього правила, лише 10 травня за старим стилем. Зривали цілюще зело удосвіта, до схід сонця. Все доросле населення вирушало в ліс та на левади, щоби запастися ним на цілий рік.