|
Квітень-місяць землю квітчає! |
|
03.03.2008 |
|
Сторінка 1 з 2 Якщо березень весну, наче наречену, лишень приводить у гості, то квітень її зустрічає як повноправну господиню: луки, узліски, видолинки зодягаються у зелень, з'являються перші весняні квіточки.
Четвертий місяць року в давнину на Україні йменувався березнем. Лише у XVI столітті в літературній мові, з'явилося сучасне означення «квітень». Але найактивніше почала вживатися ця назва лише на початку нинішнього століття.
А ще у різних регіонах України користувалися діалектичними накличками. У західних областях в активному вжиткові був «квітень», на Поліссі (до речі, ця назва деінде збереглася й до сьогодні) — «краснець». Зустрічаються й інші — «лукавець» (на ознаку примхливої погоди), «снігогін», «дзюрчальник», «водолій» тощо.
Одначе найпершою давньоруською назвою, як засвідчують історичні джерела, був «цвєтєнь». Подібні паралелі є і в інших слов'янських народів: у болгар — «цветник», чехів і словаків — «кветень», поляків — «квецень», сербохорватів — «цвьотань». У білоруській мові закріпилася назва «красавік».
З приходом квітня значно побільшується турбот у хліборобів. «Минув ма-рець,— нагадує відоме прислів'я,— готуй у поле ярець». Там, де земля підсохла, зосібна на пагорбах, вже починали висівати ранні ярові.
У квітні починали виводити на пасовиська і свійських тварин. У кожному селі були свої звичаї першого вигону корів на пашу. Наприклад на Поліссі якщо вперше вигонять корову на пашу, то треба перегнати через рушник і ключ, тоді тварина не відставатиме од череди й вовки її не чіпатимуть. Пастухові дають посвячену у Вербну неділю, галузку, Якщо вона ненароком загубиться чи зламається— корова одіб'ється від господарства.
|