Назва першого гінця осені пов'язана з вересом — рослиною, вельми поширеною на всьому ареалі Полісся. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця жовтня. Але найпишніше рожево-бузкове суцвіття вкриває соснові бори, торф'яники та піщані пагорби саме у вересні. Верес, як і липові гаї, є вельми цінним медоносом. Щоправда, в наших краях вересовий мед не в особливій пошані за його гіркуватий присмак. Проте в інших народів, зокрема французів, солодкий продукт, зібраний з вересу, вважається справжнім делікатесом.
Отже, на думку філологів, назва початкового місяця осені безпосередньо пов'язана з буйним цвітінням вересу. Це ж спостерігаємо і в інших слов'янських народів: у білорусів — «верасєнь», поляків — «вжесєнь»; в перекладі з литовської мови вересень означає «місяць вересу», в латиській — «місяць цвітіння вересу».

Сучасна назва вересня в нашому календарі закріпилася відносно недавно — на початку нинішнього століття. До цього в кожному регіоні були свої «домашні» на-клички. В давньоруській мові зустрічаємо «офіційну» назву «руєн», а по-народному — «ревун». Подібні терміни і дотепер збереглися в сербів («руян») та чехів — «рієн» (щоправда, останній стосується жовтня).
Паралельно з «руєном» уживалася й інша назва — «зарев». Ті й ті наклички, за твердженням мовознавців, походять од жовтого кольору (саме о цій порі починає жовтіти листя) та «руєнієм» оленів і лосів, котрі влаштовували шлюбні герці.

Проте переважна більшість європейських мов послуговуються латинською назвою «септембр», що означає «сьомий». У Давньому Римі він і справді був сьомим. Адже річне літочислення починалося з березня. Прийнявши новий, так званий григоріанський календар, в якому новоріччя було перенесене на січень, місяценазву залишили старою, себто юліанською.
Із середини вересня відлітають у вирій птахи. Наші пращури, побачивши в небі ключ журавлів, приказували: «Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку!» При цьому годилося загорнути в хустину грудочку землі й тримати її до весни. Помітивши перший журавлиний ключ, що повертався з вирію, ту грудочку одразу закопували в полі чи городі. Це означало, що весна буде щедрою і буйною.
Своєрідно святкували у давнину і Здвиження, котре припадає на 28 вересня. В цей день люди намагалися не ходити до лісу, бо начебто «о цій порі збираються в гурти вужі, гадюки, ящірки та інше гаддя». На своїх збіговиськах вони радяться, як і де перезимувати. Легенда застерігає: якщо в цей час натрапити на таке кубло, то змії можуть покусати.