Серед багатьох місяців серпню належить особлива роль. І це цілком природно. Протягом року хлібороб, якщо можна так висловитися, працював на останній місяць літа. Від того, як защедрив урожай, залежали статки селянина, його добробут і майбутнє. Відтак із серпнем — вінцем року — люди пов'язували свої найсокровенніші надії.
Але одна справа — виростити врожай, а інша — вчасно зібрати збіжжя. Не випадково в народі казали: «Один серпневий день рік годує». Тому хлібороби відкладали всі нагальні справи, намагалися зосередити зусилля лише на жнивах.
Останній місяць літа відповідно прибрав і назву, пов'язану з жнивами. Слово «серпень» походить од знаряддя, яким у давнину жали зернові. Воно має спільнослов'янське значення. У чеській, польській та словенській мовах восьмий місяць року відповідно йменується «српн», «серпень» та «велікі српан»; щоправда, в словенців ще є і «малі српан», але він стосується липня.

Проте найсвоєріднішу назву жниварського місяця серед слов'янських народів, мають білоруси. У них він іменується «жнивнем», хоч у розмовній мові нерідко, особливо на межі з Україною, вживається і «серпень».
Решта європейських країн запозичили назву з давньоримського місяцеслова. У первісному варіанті не був «секстиліс» — сьомий за річним циклом. Але згодом його перейменували на «август» — на честь римського імператора Октавія Августа, що уславився багатьма перемогами. Вони збігалися саме з цією порою року.
Діалектичний лексикон серпня має й інші назви — «густир» (від густого врожаю на полях та в садках), «хлібочол», «жнивець», «зоряничник» (пора дозрівання зерна), «городник», «прибериха-припасиха» тощо. Усі вони так чи так пов'язані з господарською діяльністю людини.
Також відомі наклички «спасівець» та «барильник». Вони уживалися переважно на Поліссі. Перша з них, очевидно, пов'язана зі «спасовою бородою» — давнім хліборобським атрибутом. На початку чи в кінці жнив господарі залишали в полі жмут невижатого збіжжя. Його обв'язували червоною стрічкою і клали поруч окраєць хліба та дрібок солі. Це був символ закінчення жнив. «Спасова борода» стояла край лану до початку осінньої сівби. Оскільки жнива збігалися зі спасівськими запусками (Спасівкою), котрі тривали з 14 по 29 серпня, то і кущ збіжжя називали на її честь. Власне під цю пору вже закінчувалось літо.
Інша регіональна назва — «барильник» — ймовірно, походить від посудини, в якій тримали воду жниварі. Такі бочечки називалися барильцями. Адже серпень— місяць надмірної спеки. Щоб погамувати спрагу, в поле доставляли воду. Для того щоб вона не перегрівалася, і виготовляли спеціальні посудини — барильця, які видовбували із суцільного липового окоренка.