Середній місяць літа вважається періодом ягід і грибів та масової косовиці сіна. Чому ж тоді його нарекли липнем?

Звісно ми розуміємо, що липи починають цвісти у червні. А якщо взяти до уваги й таку деталь, що старе літочислення — а саме за ним формувалися сучасні назви — відстає од нинішнього на чотирнадцять днів, то, природно, може виникнути запитання: чи не припустилися тут похибки?

Традиційно на Україні ростуть два сорти липи — широколиста і дрібнолиста. Перша починає квітувати в середині червня, а в південнослов'янських країнах навіть ще раніше. Від того шостий місяць, тобто наш червень, у сербів і хорватів має назву «липень», у словенців «липан». Натомість у північних слов'ян він ідентифікується з українською: у чехів діалектне «ліпен», поляків — «ліпєц» і білорусів — «ліпень».

Відтак дехто схильний вважати, що назва в нашій мові походить усе-таки од дрібнолистої липи, цвітіння якої в основному збігається з початком місяця. Це дерево, особливо на Україні, було дуже популярним. Липами обсаджували дороги, садки та обійстя, замки та храми...
Крім цвіту як лікувального засобу і джерела медозбору, дуже поціновувалася деревина з липи. З неї виготовляли музичні інструменти, різьбили статуетки, іконостаси, дитячі іграшки, робили речі господарського вжитку. Вельми практичними були діжечки, які видовбували з осердя старих дерев. У липівках — а саме так називали ці посудини — тримали мед; продукт добре зберігався, не втрачав протягом тривалого часу своїх смакових і цілющих властивостей.